Навігація

РОЗДІЛ 9. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА

Податкова політика держави — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об’єктивних та суб’єктивних факторів та обумовлені соціально-політичним ладом суспільства. Виокремлюють фіскальну та економічну цілі податкової політики (рис. 2.1 ).

Рис.2.1. Цілі податкової політики держави

Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи — дискреційну і не дискреційну. Залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП її поділяють на три типи — справляння максимальних податків; помірну; високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Типи податкової політики

Формуючи свою податкову політику, держава, шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення, може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон´юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формуванню збалансованої соціальної політики.

Податкова політика держави включає такі обов´язкові заходи:

  • розробка стратегії та відповідної теорії розвитку податкової системи з проведенням всіх необхідних наукових розрахунків;
  • визначення напрямів, принципів та порядку оподаткування;
  • розробку заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей у економічній, політичній та соціальній сферах розвитку держави.

При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи, кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного товаровиробника використовують певний вид податкових ставок та податкових пільг.

У світовій практиці податкові ставки поділяють на:

  • прогресивні, тобто коли ріст ставок податків випереджає ріст доходів громадян країни;
  • регресивні, коли податкові ставки зростають повільніше, ніж дохід громадян;
  • пропорційні, коли податковий тягар однаковий для всіх верств населення.

Податкові пільги на сучасному етапі вивчення податкового процесу класифікують за такими ознаками:

залежно від ступеня зниження податкових виплат:

  • система пільг, що звільняє від оподаткування;
  • система пільг, що знижує податкові суми;

залежно від ступеня впливу на податковий процес:

• вилучення;

за видами платників — повні та часткові;

за термінами дії — постійні та тимчасові;

за видами об´єкта — майнові та прибуткові;

за видами діяльності:

  • знижки:
  • податкові кредити:
  • зниження ставки податків;
  • зниження оподатковуваної суми;
  • перенесення терміну сплати чи сплата податку частинами;
  • повернення раніше сплаченого податку;
  • зарахування раніше сплаченого податку.

Для податкової політики України сьогодні характерні такі форми податкових пільг:

  • встановлення неоподатковуваного мінімуму ;
  • вилучення визначених складових об´єкта оподаткування;
  • зменшення податкових ставок;
  • звільнення від оподаткування певних категорій населення;
  • використання податкових кредитів.

Застосовуючи вказані вище форми у тому чи іншому співвідношенні, держава збільшує або зменшує податковий тягар, який лягає на плечі громадян країни. Величину податкового тягаря визначають на макро- та мікрорівнях.

На макрорівні його визначають як відношення величини податкових надходжень бюджету держави до величини ВВП у відсотках.

На мікрорівні (у межах підприємства) величину податкового тягаря можна визначати двома способами:

перший спосіб — це відношення податкових виплат підприємства до балансового прибутку підприємства у відсотках;

другий спосіб — це відношення податкових виплат підприємства до обсягу продажу у відсотках.

Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює зміни в структурі виробництва, впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави, недопущення росту дефіциту бюджету, а також забезпечує регулювання інфляційних процесів, стабілізацію фінансового стану держави та збалансованість бюджету.

Проблема податкової політики української держави на сучасному етапі полягає в оптимізації величини фінансових ресурсів, які мобілізуються до бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, що залишаються в розпорядженні суб’єктів господарювання та фізичних осіб і можуть бути спрямовані на формування фінансового капіталу і використовуються для поточного споживання.

Податкова система проявляється в податковій політиці. Існуюча в Україні податкова система має багато недоліків, які негативно позначаються на розвитку економіки, а саме:

  • походять у розпорядження держави, справляється за допомогою непрямих податків. За таких умов об’єктом оподаткування є не лише дохід чи прибуток, а й витрати суб’єктів господарювання;
  • податкова система не стимулює підприємницькі структури накопичувати фінансовий капітал та інвестувати його в основні та оборотні активи.
  • чинна податкова система характеризується нестабільністю як за видами податків, базою оподаткування, податкових ставок, так і за методикою обчислення податків, термінів і порядку набрання ними чинності.
  • у податковій системі України практично відсутні податки, пов´язані з майном (власністю);
  • чинна податкова система неефективна з точки зору держави, але дуже вигідна для чиновників та недобросовісних платників податків, оскільки сприяє окремим платникам приховувати свої доходи, а іншим отримувати частину цих доходів шляхом «прикриття» несумлінних підприємців.
  • податкова система, яка існує нині в Україні, не створює умов для зменшення товарообмінних операцій в економіці України.

Сьогодні для економіки України не існує альтернативного та ефективного джерела поповнення державного бюджету, як через податки. На шляху пошуку такого джерела стоять наступні проблеми:

  • наявність значного державного боргу, що складається із внутрішньої, зовнішньої заборгованості держави та величини кредиторської заборгованості бюджетних установ;
  • дефіцит бюджету;
  • великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження яких у найближчий час неможливо.

Тому перед податковою політикою України поставлене стратегічне завдання щодо планування забезпечення органічного поєднання нерозривних одне від одного завдань: зростання добробуту громадян та стійкого росту економіки країни.

Методи державного регулювання можна умовно поділити на прямі і непрямі. Прямі ґрунтуються на владно-розпорядницьких відносинах, а непрямі, до яких належить і політика в сфері оподаткування, передбачають створення економічної зацікавленості або незацікавленості в певних діях. Непрямі методи регулювання в рамках ринкової системи одержали досить широке розповсюдження.

Розглядаючи оподаткування в системі державного регулювання, слід відзначити окремі його особливості, а саме:

  • тісний зв’язок податків з державною владою, для якої вони є найважливішим джерелом доходів;
  • примусовий, законодавчо встановлений характер платежів;
  • вплив податків на економічні процеси.

Аналізуючи процес формування бюджету в Україні та більшості економічно розвинених країн, не можна не відзначити той факт, що сьогодні на частку податків припадає від 70 до 90 відсотків усіх бюджетних надходжень. Таким чином, світова практика доводить, що головним джерелом мобілізації коштів та формування фінансових ресурсів держави є податки. Звичайно, держава може використовувати для покриття витрат й інші джерела, але вони мають обмежений характер.

Примусовий характер оподаткування, встановлений законодавчо, обумовлений самою природою податкових відносин і є примусовим вилученням частини доходів або активів платника податків для забезпечення суспільно необхідних витрат і реалізації політики перерозподілу національного доходу. Вплив податків проявляється в реалізації податкової політики. Це одна з найгостріших соціально-економічних проблем сучасної держави, яка потребує вирішення. Однією із основних причин не вирішення проблеми реалізації податкової політики є інтеграція національних економік, всесвітня конкуренція за інвестиції. Сутність податкової політики кожної країни визначається різними факторами. До основних слід віднести загальнонаціональні цілі держави, співвідношення між різними формами власності, політичний лад тощо. Концепцію побудови національної економіки і податкової політики розробляють державні органи влади і управління.

Податкова політика відображає тип, ступінь і мету державного втручання в економіку і змінюється залежно від ситуації, що сформувалась в ній.

Податкова політика є системою державних заходів в області регулювання оподаткування.

Її зміст і мета зумовлені соціально-економічним ладом суспільства, стратегічними цілями, які визначають розвиток національної економіки, соціальними групами, що стоять при владі, та міжнародними зобов´язаннями в сфері державних фінансів.

На сучасному етапі розвитку держави податкова політика повинна забезпечити державу фінансовими ресурсами, сприяти створенню умов для регулювання господарства та згладжуванню нерівності в рівнях доходів населення. Всю сукупність завдань податкової політики можна умовно поділити на три основні групи:

  • фіскальна — через яку досягається мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій;
  • економічна або регулююча — спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв’язків, сприяння вирішенню соціальних проблем;
  • контролююча — контроль за діяльністю суб’єктів економічних відносин.

Умовно виокремлюють три можливі типи податкової політики:

Перший тип — високий рівень оподаткування, тобто політика, що характеризується максимальним збільшенням податкового тягаря. При цьому неминучим є виникнення ситуації, за якої підвищення рівня оподаткування не супроводжується приростом надходжень до бюджетів різних рівнів.

Другий тип — низький податковий тягар, коли держава максимально враховує не лише власні фіскальні інтереси, а й інтереси платників податків. Така політика сприяє якнайшвидшому розвитку економіки, особливо її реального сектора, оскільки забезпечує найсприятливіший податковий і інвестиційний клімат. Податковий тягар на суб’єкти підприємництва істотно пом’якшений, але державні соціальні програми значно урізані внаслідок скорочення бюджетних доходів.

Третій тип — податкова політика з досить істотним рівнем оподаткування як для корпорацій, так і для фізичних осіб, яка дає змогу компенсувати громадянам країни високий рівень соціального захисту та існування значної кількості державних соціальних гарантій і програм.

Для податкової політики країн, що мають довгострокову концепцію побудови національної економіки, характерні такі риси:

  • чітке визначення проблем, що стоять перед економікою країни;
  • ранжування цілей за ступенем їх важливості та концентрація зусиль на досягненні головних з них;
  • проведення аналітичної роботи та вивчення іноземного досвіду податкових реформ, чітке уявлення про економічні результати, вигоди і втрати при здійсненні кожної з програм реформування;
  • оцінка ефективності реалізації подібних програм у минулому;
  • аналіз наявних у розпорядженні інструментів;
  • аналіз вихідних умов;
  • коректування політики з урахуванням національної специфіки і часу.

На практиці податкова політика здійснюється через податковий механізм, який виступає сукупністю організаційно-правових форм і методів управління оподаткуванням. Держава надає цьому механізму юридичної форми за допомогою податкового законодавства.

Іншим важливим інструментом державного податкового регулювання економіки є податкові санкції. їхня роль двоїста, оскільки вони, по-перше, забезпечують виконання вимог податкового законодавства, а по-друге, орієнтують суб’єкти економічної діяльності на використання ефективніших форм господарювання. Водночас, слід відзначити, що дієвість санкцій залежить від ефективної роботи контролюючих і правоохоронних органів.

Таким чином, розглядаючи основні інструменти податкового регулювання, слід відмітити, що основна його роль стимулююча та стримуюча.

При розробці податкової політики слід враховувати інтереси всіх сторін податкових відносин. З одного боку, це прагнення суб´єктів економіки до мінімізації податкових платежів, а з іншого боку — інтереси держави, що оглядаються на необхідність повної реалізації своїх функцій. Для продуманої податкової політики одним із найважливіших моментів є правильне визначення податкового тягаря, що забезпечує зацікавленість суб´єктів господарювання у підвищенні ефективності виробництва. Для цього слід постійно здійснювати аналітичну роботу для досягнення компромісу між державою і платниками податків.

Проведення податкової політики передбачає розв’язання перш за все потреб держави у формуванні її фінансових ресурсів.

Щодо перспектив податкової політики за ринкових умов господарювання нині існують дві точки зору.

Згідно з першою, слід стримуватися від різких змін у податковій системі, дати підприємствам звикнути до чинних правил. Це вимагає прийняття Податкового кодексу, врегулювання податкового механізму і процедур, формування жорсткої системи податкового контролю та на цій основі перехід до загального зниження податкових ставок.

Прихильники іншої точки зору вважають, що за діючих податкових ставок подолати економічну кризу неможливо, оскільки слід максимально зменшити податковий тягар, і, передусім, на виробників.

Таким чином, головними напрямами податкової політики за сучасних умов є:

  • створення передумов для динамічного розвитку підприємств та галузей підприємств економіки країни;
  • прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки;
  • розширення сфери малого бізнесу;
  • підвищення добробуту населення за рахунок спрямованості бюджетних видатків;
  • оптимізація співвідношення між фінансовими ресурсами, мобілізованими до бюджетів різних рівнів, і грошовими засобами, що залишаються в розпорядженні юридичних та фізичних осіб;
  • посилення ролі прямих податків, зокрема, податку на прибуток та на використовувані ресурси, запровадження податку на власність, скорочення непрямих податків, передусім, універсальних акцизів;
  • підвищення ролі місцевих податків;
  • застосування економічних важелів для обмеження товарообмінних операцій.

Економічна політика держави має на меті економічне процвітання та стабільний соціальний захист населення, реалізується шляхом лаконічного поєднання та взаємодії державного бюджету та ринкових регуляторів. Для досягнення поставленої мети держава повинна формувати регулюючий вплив на економічну діяльність за допомогою системи оподаткування і податкових пільг, субсидій і субвенцій, державних інвестицій і відсоткових ставок.

Податкова політика є найбільш дієвою та ефективною при стабільному офіційному обмінному курсі та стійкому русі капіталів.

При проведенні аналізу податкової політики країни велику увагу приділяють структурі оподаткування. Для країн з низьким рівнем доходів на душу населення характерні наступні особливості у структурі оподаткування:

  • більшу частину надходжень до державного бюджету становлять податки на вітчизняні товари і зовнішньо торговельні операції, які в сукупності становлять близько 70 % всіх податкових платежів, при цьому питома вага імпортного мита перевищує 40 %;
  • внутрішні прибуткові податки незначні і становлять більше як 25 % від загального обсягу податкових надходжень, при цьому юридичні особи зазнають більшого податкового тягаря, ніж фізичні особи. Це пов´язано із залученням іноземного капіталу як джерела надходжень вітчизняних підприємств, складністю у формуванні ефективного механізму оподаткування доходів фізичних осіб.

На відміну від країн з низьким рівнем доходів на душу населення в економічно розвинених країнах основним джерелом надходжень до державного бюджету є податки з приватних осіб і податки, що спрямовані на забезпечення реалізації програми соціального захисту населення.

В міжнародній практиці векторами макроекономічної ефективності податкової політики вважають:

  • можливість податкової політики збільшити джерела доходів до державного бюджету, що досягається двома методами: автоматичними заходами — розширенням податкової бази — та дискреційними заходами — зміна податкових ставок і застосування нових видів податків;
  • можливість податкової політики формувати найбільш оптимальну базу оподаткування;
  • забезпечення малозатратного механізму сплати податків;
  • нейтральність податкової політики відносно стимулів до виробництва для вітчизняних товаровиробників, що досягається мінімумом затрат на справляння податкових платежів і мінімумом порушення виробничого процесу.

Побудова ефективної системи оподаткування можлива при науковому поєднанні наступних критеріїв (за інтерпретацією Паретто):

  • критерій фіскальної достатності (максимальне забезпечення інтересів держави);
  • критерій економічної ефективності (належне задоволення інтересів та потреб платників податків);
  • критерій соціальної справедливості (забезпечення належного рівня соціальних гарантій для найменш забезпечених верств населення);
  • критерій стабільності (формування стабільності впродовж певного періоду системи оподаткування для підвищення ефективності виробництва та полегшення роботи податкових органів);
  • критерій гнучкості (можливість податкової системи вчасно реагувати на найменші зміни в економічній політиці держави). Розвиток податків в країнах з розвинутими ринковими

відносинами доповнювався та визначався розвитком економічної теорії. Економістами досліджувались проблеми відносно справляння податків, та виробництва, і, що громадяни одержують в обмін на податки, та яким чином можна ефективно організувати виробництво суспільних благ в обмін на податки. Ця теорія так званого суспільного сектора збагатила принципи оподаткування, сформульовані А. Смітом у частині ефективного використання податків при виробництві суспільних благ і неспотворювальної дії на економіку. Пройшовши удосконалення практикою і часом, сьогодні вони мають такий вигляд:

  • відносна рівність зобов´язань;

Диференціація податків виробляється за умов чітких критеріїв, пов´язаних з результатами діяльності суб´єктів, а не з їхніми незмінними якостями. Відмінності в податках визначаються в можливостях платників. Поза залежністю від підходу до оподаткування мають враховуватися два критерії справедливості: рівність по горизонталі (рівність виплат для всіх, хто перебуває в однаковому становищі з огляду на обраний підхід) і рівність по вертикалі (диференціація податків має чітко віддзеркалювати деференціацію з огляду на обраний підхід);

  • економічна нейтральність;

Цей принцип полягає в тому, що вплив податків на виробництво благ у приватному секторі, на розподіл ресурсів між економічними суб’єктами і на їхнє поводження має бути мінімальним. Подібно до принципу «не нашкодити», цей принцип несе в собі заклик: заради виробництва суспільних благ більше в економіці нічого не зачіпати;

  • організаційна простота; Витрати на справляння податків мають бути мінімальними;
  • гнучкість; Це здатність податкової системи адекватно реагувати на зміну економічної кон’юнктури;
  • контрольованість податків з боку платників; Зарубіжний досвід організації податкової політики дає підстави виокремити такі принципи:
  • сума сплаченого податку має завжди дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг;
  • усі податки повинні мати цільове призначення;
  • знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;
  • платники податків мають бути поінформовані урядом про використання сплачених ними податків;
  • нові податки вводяться лише на покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;
  • об’єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело і розмір витрат;
  • податок повинен бути пропорційний доходу;
  • прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати третини доходу;
  • умови оподаткування мають бути простими та зрозумілими платнику;
  • податок слід справляти у зручний для платника час і прийнятним для нього методом;
  • справляння податків має бути дешевим.

Податкова політика повинна бути гнучкою, оптимально пов’язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств оборотними засобами. Реальне зниження податків можливе лише в державі з міцною економічною базою. Тільки тоді зниження ставки оподаткування призведе до зростання виробництва, що в подальшому й компенсує тимчасове зменшення податкових надходжень. На такому принципі й будують свою податкову політику провідні країни світу.

Важкий фінансовий стан економіки України на даному етапі розвитку проявився порівняно високому рівні бюджетного дефіциту та низькій нормі покриття бюджетних витрат.

Вироблення нової політики витрат передбачає формування власної бюджетної бази місцевих бюджетів і на цій основі — істотне розширення самостійності у питанні використання цих коштів.

За останні роки, у зв´язку зі зниженням частки державного сектора в економіці і скороченням втручання держави в економіку, податкова політика разом із виконанням регулюючих функцій, є одним із засобів забезпечення скорочення дефіциту бюджету. За умов становлення ринкової економіки.

Ця мета досягається шляхом розширення податкової бази і скорочення державних витрат на базі цілеспрямованого зниження податків, а не посиленням податкового навантаження на суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

При здійсненні податкової політики слід враховувати, що встановлення високого рівня податкового вилучення з метою вирішення передусім фіскальних завдань і наповнення бюджету не може бути основою податкової стратегії на якийсь тривалий час, оскільки заважає створенню нових підприємницьких структур і призводить до масових банкрутств. Як результат — триває спад виробництва, отже, різко скорочуються надходження до бюджету.

Метою державної податкової політики мають стати розвиток ринкової інфраструктури, подолання спаду виробництва, стабілізація економіки, стимулювання пріоритетних сфер діяльності і структурних зрушень.

В іншому випадку, підвищення рівня оподаткування неминуче викликає у підприємців прагнення перекласти податковий тягар на кінцевого споживача, коли до ціни товару входить сума податків. У результаті ціна за товар здебільшого перевищує ту ціну, яку спроможний заплатити покупець за продукцію. Зниження ж відпускної ціни ставить виробника на межу банкрутства, посилюються інфляційні процеси. Зростання податків на доходи підкручує інфляційну спіраль, збільшує реальні витрати.

Методи податкової політики виявилися досить високоефективними при розв’язанні соціально — економічних проблем, таких, як забезпечення мінімального рівня доходів не нижче прожиткового мінімуму через визначення відповідного неоподатковуваного мінімуму, встановлення системи податкових пільг для малозабезпечених верств населення.

Крім того, у період спаду економічної кон´юнктури спостерігається значне вивільнення робочої сили із виробництва, зростання кількості безробітних.

Таке становище потребує серйозних податкових заходів щодо розробки соціальних гарантій.

На сьогодні, важливе значення має узгодженість податкової системи з грошовими та кредитними важелями економічної політики. Забезпечення доходів бюджету — лише одне із завдань податкової системи. Вирішуючи його, система податків не повинна при цьому паралізовувати процеси накопичення й зростання виробництва, порушувати соціальну справедливість, створювати деформації і перекоси в структурі економіки країни, гальмувати ринкові перетворення.